10 фактів про село Дубові Махаринці, які Ви не знали

10 фактів про Дубові Махаринці, які Ви не знали

Кожне село має свою історію, своїх керманичів, моменти злетів і падіння. В кожного - своя, особлива біографія, яку пишуть його мешканці.

Дубові Махаринці – невелике село (близько 600 жителів), яке знаходиться в Козятинському районі, Вінницької області. Дата створення точно не відома, але є писемна згадка про першу церкву, рештки якої були знайдені українським істориком-краєзнавцем Похилевичем Л.І. і датувались 1619 роком. Про це він пише в своїй книзі «Сказания о населённых местностях Киевской губернии. 10.VIII.1816 — 18.III.1893 год. Помилуй мя Боже, помилуй мя».» Дана згадка дає можливість стверджувати, що село виникло в кінці XVI -  на початку XVII століття.

Достеменно не відомо звідки пішла назва села. За однією з версій, «Махаринці» – видозмінена назва від «Макаринці», тобто від імені Макар, а  «Дубові» - географічний ярлик, який був взятий за основу, оскільки з двох боків село оточено дубовим лісом.

По території, де зараз знаходяться Дубові Махаринці та Журбинці проходив так званий «Чорний шлях», яким користувалися кримські татари для нападів на Правобережну та Західну Україну й на Польщу в XVI — XVII століттях. Також цей шлях використовувався чумаками під час торгівлі з Кримом.

В другій половині XVII- першій половині  XIX століття, село Дубові Махаринці мало статус волості Бердичівського повіту Київської губернії і втратило його лише наприкінці XIX століття, коли центр волості було перенесено в Юзефівку.

На найвищому з пагорбів, який нині називають «Кам’янка», була ще одна церква, в народі прозвана білою за світлий колір каменю, з якого була побудована і який добували безпосередньо біля неї. На жаль, церква була зруйнована в 1942 році під час бомбардування.

З цим місцем пов’язана одна цікава легенда. За переказами сільських старожилів, саме на Кам’янці , знаходиться таємна печера, в якій під час Другої світової війни німці ховали конфісковане золото. Селяни намагалися повернути свою власність, але потрапивши в печеру люди натомість втрачали здоровий глузд. Достовірно ніхто і досі не знає що саме порушувало психіку людей, адже ніхто з відвідувачів того місця ніколи не відкривав страшної таємниці, одне відомо: «Те золото прокляте».

На початку 1944 року під час відступу через один з польових ставків, німецько-фашистські війська втрачають один танк, який провалюється під кригу. Оскільки танк йшов в хвостовій частині колони, місцеві жителі згодом зробили висновок, що машина перевозила цінні речі. У 1993 році один з нащадків екіпажу танка, прибув з пошуковою експедицією. Після двох місяців кропітких пошуків, танк так і не був знайдений, що викликало велику кількість переказів та легенд.

Будь яке село – це люди, які можуть бути героями свого народу, а можуть стати міжнародними злочинцями. Саме злочинцем було визнано Івана Дем’янюка, який під час Другої світової війни став на бік окупантів і прославився своєю жорстокістю щодо місцевих жителів. У 1986 році його судили в Ізраїлі за співучасть у вбивстві 28 000 осіб і в 1988 році винесли смертний вирок, який так і не був реалізований. Вже в 1993 році, Іван Миколайович був виправданий Верховним судом Ізраїлю. Потім були три наступні процеси в США, Іспанії та Німеччині.  Під час останнього, Дем’янюка засудили на 5 років, проте довести вирок до кінця так і не вдалось, оскільки обвинувачуваний помер в 2012 році у віці 92 років. Після смерті фігуранта справи, за якою стежив весь світ, почали з’являтись різні факти і точки зору стосовно винуватості Івана Миколайовича. Місцеві жителі також розділились у поглядах, оскільки очевидців тих кровавих подій не залишилось, а з наявних розповідей, наявна інформація лише про його перебування в полоні у німців.

Дубові Махаринці мають і приклади героїчних подвигів земляків. Наприклад, Валентин Климентійович Шевчук, Герой Радянського Союзу, який в юному віці віддав життя за Батьківщину, одноосібно обороняючи позиції артилерії від нападу німецької дивізії, за що і був удостоєний високого звання посмертно. Не можна не згадати про Строжацького І. М., який був головою колгоспу під час Голодомору 1932-33 років. Іван Миколайович, бачивши, що люди не можуть знайти харчі, кинув виклик системі і зібравши селян на полі, використовуючи залишки пліви та зерна після збору врожаю, дав наказ зварити кашу, чим врятував життя десяткам людей. За цей вчинок Івана Миколайовича Строжацького було засуджено за шкідництво державі та антикомуністичну діяльність і конвойовано разом з сім’єю до Сибірського табору на 15 років, звідки він так і не повернувся.   

Кожне село має свою історію, в кожного - своя, особлива біографія, яку пишуть його мешканці. На території України більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. Завдання кожного українця не лише знати історію свого села, а й зробити все можливе, щоб про неї дізнались якомога більше нащадків. Ми зобов’язані зберегти своє минуле для того, щоб мати шанс на майбутнє.

Автор: учениця 9 класу Лехкодух Інна